Мало хто замислюється про те, як же саме ми чуємо, який шлях долає звук, перед тим, як ми його усвідомлюємо. Адже навіщо – якщо все і так чудово працює? Але, на жаль, погіршення слуху – дуже поширена проблема.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 1,5 мільярда людей у всьому світі мають проблеми зі слухом – це кожен 5-ий чоловік. За прогнозами до 2050 року майже 2,5 мільярда людей будуть відчувати проблеми зі слухом так чи інакше.
Як же звукові коливання перетворюються в відчуття звуку в нашій голові? Слуховий аналізатор можна поділити на 3 частини: зовнішнє вухо, середнє і внутрішнє. У нормі звук потрапляє у вухо через зовнішній слуховий прохід, коливає барабанну перетинку, передаючи імпульси на слухові кісточки, розташовані в середньому вусі. Від кісточок коливання переходить на внутрішнє вухо – равлика, в якій знаходяться закінчення чутливого присінково-завиткового нерва. Саме в цьому місці звукові коливання перетворюються в нервовий сигнал, який прямує до головного мозку.
Зниження слуху або приглухуватість може відбуватися з абсолютно різних причин (інфекційних, вроджених, неврологічних, тощо). Якщо розділити ці причини на анатомічні зони, то можна виділити:
Лікуванням та діагностикою проблем зі слухом займається лікар-сурдолог.
Існує певний алгоритм діагностики, який включає опитування за симптомами, тест «пошепки», огляд слухового аналізатора, різноманітні анкетування, аудіограму, візуалізуючи методи дослідження.
При багатьох формах втрати слуху візуалізація є критичним кроком в оцінці. Комп’ютерна томографія – метод вибору, коли лікар підозрює наявність кондуктивної або змішаної приглухуватості.
За допомогою КТ-візуалізації скроневих кісток можна оцінити кістковий провідник шляху звуку та діагностувати різні його новоутворення, такі як екзостоз та остеоми. Кістка, яка утворює стінку внутрішніх двох третин зовнішнього слухового проходу, може стати гіперпластичною та звузити або заблокувати цей прохід. Екзостоз – це великі периферичні кісткові ураження, зазвичай двосторонні та пов’язані з багаторазовим впливом холодної води («вухо серфера»). Остеоми зазвичай бувають односторонніми і на ніжці. Клінічні та рентгенологічні прояви цих поразок зазвичай різні.
За допомогою КТ можна підтвердити запальні захворювання середнього вуха, переломи скроневої кістки та інші причини втрати слуху.
Комп’ютерна томограма також може бути кращим візуальним дослідженням у випадках змішаного типу приглухуватості, оскільки саме вона дозволяє точно діагностувати отоспонгіоз.
При наявності сенсоневральної приглухуватості краще проводити МРТ-обстеження, бо воно дозволяє краще оцінити присінково-завитковий нерв та центральну нервову систему. Але в деяких випадках КТ і МРТ гратимуть взаємодоповнюючі ролі в діагностиці втрати слуху – наприклад, виявити анатомічні вади розвитку внутрішнього вуха у дітей з сенсоневральною приглухуватістю.